Нарис з історії парафії Собору Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ Чернівців.

Парафія Собору Успення Пресвятої Богородиці Чернівців має свою давню історію, їй понад два столітті. Ще в 80-х роках 18 століття, були зроблені перші кроки до організування в Чернівцях Української Греко-Католицької парафії. Нажаль, в ті часи, цю справу розпочати так і не вдалося. Проте Важливі зміни таки сталися в 1811-1814 рр., коли на Буковині розпочались перші регулярні богослужіння. Обслуговували першу спільноту священики Студницький, В. Терлецький, Г. Дубовіцький, С. Лижогубський. Саме ці душпастирі зробили не тільки чимало для того щоб повернути людей до духовних джерел, але й подбали про дух національного відродження українців Буковини.

Першого жовтня 1914 року парохом і деканом для Чернівецької губернії було призначено отця Теодора Лаврецького, який підпорядковувався Митрополиту Львова. Тут варто пригадати, що декану Т.Лаврецькому також підпорядковувались громади Садгора, Заставна, Погорилівки, Великий Кучурів, Серет, Глибока.

Перші греко–католицькі священики у нашому місті відправляли службу Божу в Римо-Католицькому костелі при вівтарі Успеня Пресвятої Богородиці. Існувала домовленість між двома конфесіями про те, що русини (українці) користуються храмом вранці до восьмої години, а відтак відправлятимуть римо-католики. З часом, громада католиків візантійського обряду Чернівців збільшилась і такий розподіл часу вже не підходив. У 1820 році наш городянин Тадей Туркул подарував невеличку земельну ділянку та пожертвував власні кошти на будівництво нової церкви для греко–католиків Чернівців.

31 травня 1820 року було освячено наріжний камінь фундаменту майбутньої церкви. І вже 10 червня 1821 року в Неділю Зіслання Святого Духа, новозбудована церква отримала благословення. Першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла. У зв’язку з цією великою подією, наступного дня буковинські українці здійснили процесійний хід - перенесення осідку від латинського костелу до новозбудованої церкви. В святочній ході також взяли участь римо-католики, вони щиро вітали братів по вірі з новобудовою.

Теодор Лаврецький був парохом до 1835 року, а потім 46 років душпастирював отець Теодор Максимович. Під опікою отця Теодора ведеться розбудова церковного господарства. У Відні замовляють іконостас та два бічні вівтарі. Італійські майстри різьбярі доклали багато таланту та фантазії, щоб виготовити не тільки духовну пам’ятку, але й пам’ятку майбутнім поколінням. Іконостас Успенського храму і сьогодні залишається однією з кращих духовних прикрас нашого краю. У розписі ікон іконостасу та вівтаря, брав участь відомий польський іконописець Адам Отеховський (сьогодні можна побачити його автограф на іконі Ісуса Христа ). Іконостас, та два вівтарі були розмальовані в 1840 році. Не збереглася на сьогодні історія походження чудотворної ікони храму, однак відомо про замовлення копій ікони у Краківській друкарні 1879 року. На копіях ікони був надпис про те, що зроблена копія Чудотворної Ікони, оригінал зберігається в храмі Русько-католицькому (греко-католицькому) в Чернівцях. Також на друкованих копія вказується, що вони призначені для жертводавців на будівництво храму в Чернівцях. За фундаторів обіцялася в храмі довічна молитва.

У 1880 році на канонічну візитацію до Чернівців приїжджає митрополит Йосиф Сембратович. При церкві засновується перше братство святого апостола Тадея. В той час коли деканом був Юліан Сембратович, товариство святого Тадея розгорнуло свою діяльність також і в культурно-просвітницьких справах, чим високо піднесло авторитет української Церкви. В 1885 році, буковинську родину греко-католиків очолив Келестин Костецький. На той час парафія вже належала до Станіславського Єпископа.

Приємно пригадати, що в тому часі до української громади Успенського храму, належали відомі культурно-політичні діячі – професор Чернівецького університету Ігнатій Онишкевич, Степан Смаль – Стоцький, Омелян Калужницький, І.Темінський. А.Шанковський, С. Виницький, І.Окупевський також видатні буковинські письменники – Юрій Федькович та Ольга Кобилянська. Важливим явищем у духовному житті церкви стало заснування при церкві першого жіночого товариства Буковини “Мироносиці”.

У 1900 році вперше, як єпископ Станіславський до Чернівців прибув Андрей Шептицький. В тому часі Митрополит Андрей відвідав всі парафії Буковини – Садгору, Вашківці, Кіцмань, Заставну, Путилу, Вижницю, Сторожинець та інші менші громади. Шептицький проповідував, навчав, зустрічався з молоддю, оглядав школи та культурні українські товариства, підносив авторитет греко-католицьких парафій, відстоював справи громад та українців перед місцевою владою. Ці візити Андрея Шептицького залишили добрий плід в нашому краю.

У 1918 році Буковину насильно приєднують до Румунії. В 1923 році громада та парох були підпорядковані Блажі Семигородської Митрополії. До 1930 року громада УГКЦ Буковини існувала, як окрема апостольська адміністратура на чолі з прелатом Климентієм Злепком, який мав свій осідок у Сереті. У 1930 році на підставі нового конкордату було створено Мармароську єпархію з центром у Бая –Маре. До цієї митрополії передано також понад 20 громад УГКЦ Буковини. На той час на Буковині проживали 18 тисяч українських греко- католиків. Вже в скорому часі виявилось, що новозбудована церква замала для вірян. Відомий в краю архітектор Володимир Залозецький розробив проект розбудови (добудови) новішої частини храму. Мало хто нині здогадується стоячи на молитві в храмі, що стоїть або в старій церкві, або в храмі, який збудували пізніше. Доречи, архітектор Володимир Залозецький виріс неподалік храму- на вулиці Руській, в родині відомого українського громадського діяча. Серед інших відомих жителів вулиці - письменниця Ірина Вільде. В її книзі "Неповнолітні діти" описано вид з рідного балкону на Руську церкву, прихожанкою котрої вона була.

До 1937 року у храмі урочисто святкують празник апостола Юди Тадея. Цей святий був патроном фундатора старої церкви Тадея Туркула. Принагідно в цій хвилі потрібно пригадати, що українець Тадей Туркул - буковинський боярин. Протягом століть боярський рід Туркулів належав до так званої руської партії бояр Молдавського князівства, які виступали проти підпорядкування цієї землі Османській імперії. 1570 року один з Туркулів займав посаду Хотинського паркалаба, одну з найвищих у Молдавському князівстві. У 17 столітті Туркули брали участь у війнах на боці антитурецької коаліції. В Галичині цей рід оселився в 1670р., отримавши нобілітацію польської корони, герб "Остоя". Це був час, коли з наказу Яна ІІІ Собеського відновлено козацькі полки, і Костянтину Туркулу довелося протягом якогось часу стояти на чолі козацького війська.

Його нащадок Тадей був одним з найбагатших людей Буковини, в родині були славні традиції благодійництва. Оскільки Туркули щедро давали жертви монастирям в Сучаві, Путні, Вижницькому скиту, то й нащадок Тадей на храми гроші не шкодував. Тадей Туркул володів селами Погорилівці, Глибока, Петрівці на Сереті, Буденець, Опаєць, Кошцюя, Путила, Боянчук.

Вінцем життя боярина став його заповіт, укладений 11 березня 1813р. в Глибоці за два тижні до смерті Туркула. Все своє майно, в тому числі й чернівецьку корчму, він заповів греко-католицькій парохіяльній громаді з тим, щоб вона мала за що побудувати собі церкву - перший на Буковині греко-католицький храм. Величезну на той час суму в 4000 флоринів за заповітом отримав також заклад для бідних. Ще частина коштів пішла на побудову дерев'яного храму греко-католицької парохії в Глибоці.

Тому з вдячності до Тадея Туркула та його жертовності, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть (як вище вже зазначалось до 1937 р.) носив ім'я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 року - перша українська громадська організація на Буковині. Стара частина церкви (передня частина сучасного храму) має гостромодний вигляд: адже у 1821-році, коли завершили її побудову, та кілька років до того, в світі царював в архітектурі стиль ампір. І лише після добудови храму архітектура святині набирає відбиток українського бароко. У 1937 році храм отримує назву Успіня Пресвятої Богородиці.

В 1940 році кількість греко – католиків Буковини зросло й налічувало вже 28 тисяч.

З приходом більшовицької влади на Буковину церква зазнала нечуваного гоніння та переслідування. Вже у 1946 році на Буковині було заборонено богослужіння в українських Греко – Католицьких Церквах. Священники та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успіня Пресвятої Богородиці забрали в підпорядкування Православної Церкви Московського Патріархату. Частина вірних УГКЦ перейшли до Римо – Католицького костелу, а частина до сусідньої православної Миколаївської Церкви. Довгий час вірні УГКЦ збирались у підпіллі, богослужіння відправляв священик Кость Демитро, декан Стефко. А в соборі Успіня Пресвятої Богородиці, таки зорганізувалась двадцятка вірних УГКЦ та громада, але вона була дуже не велика і тому навіть не в змозі була платити податки. У 1961році собор було закрито на замок. Згодом безбожники у святині організували промисловий склад. При закриті вірні УГКЦ та церковний комітет перенесли церковний іконостас, що був прикрасою всієї Буковини та вівтар Пресвятої Діви й вівтар Ісуса Христа до церкви Святого Миколая, що поруч на вулиці Руській (чи міг хтось собі тоді подумати, що іконостас та вівтарі будуть знову через 30 років повернені на своє історичне місце…).

Лише в кінці 80-х років ХХ століття розпочалась реабілітація УГКЦ та її вірних в Україні. У вересні 1989 року рух за легалізацію УГКЦ церкви на Буковині набрав організованих форм. Ініціативний комітет, який до того часу збирався в помешканні пані Мирослави Мельничук у листопаді 1989 року отримав від Міської Ради дозвіл на проведення Богослужіння перед зачиненими дверима рідної церкви.

8 січня 1990 року Чернівецькі греко-католики провели першу легальну відправу біля дверей Собору Успення Пресвятої Богородиці. Першим, хто провів богослужіння був отець Микола Сімкайло з Івано-Франківська. Згодом зорганізувалось і братство громади. Вістка про молільників під «уніатським храмом» швидко рознеслася містом. Під двері храму йшли старші люди із слізьми на очах, це вони колись дітьми із своїми родичами ходили до батьківського храму. Повернулись українці греко-католики до своєї святині. У богослужіннях під дверима храму були священики Микола Сімкайло, Тарас Сеньків диякон Віктор Фролов. Завдяки організованим діям громади та при допомозі демократичних сил Буковини собор офіційно було відчинено 6 жовтня 1991 року. Впродовж перших трьох років організації церковного життя громади до Чернівців були направленні найкращі проповідники для духовної опіки вірних, а саме отець Іван Качанюк, отець Тарас Сеньків, а його наступником був призначений ректор підпільної семінарії УГКЦ отець Михайло Коссило.

В 1990-их Чернівецька громада УГКЦ входила до складу Івано-Франківські єпархії УГКЦ. Знівечений храм ще довго показував молільникам свої рани, адже в ньому господарювали великі безбожники. У жовтні 1991 року Буковину відвідує Кардинал Мирослав-Іван Любачівський. 31 жовтня 1993 року в місті Коломиї відбулась інтронізація ісповідника віри Владики Павла Василика - єпископа ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії. Чернівці стають другим престольним містом єпископа Коломийько-Чернівецького. Святої пам’яті єпископ Василик прийняв буковинців, як своїх рідних дітей. До Чернівців були запрошені молоді душпастері, які неподільним серцем взялися до праці. У Чернівецькому Соборі Успення Пресвятої Богородиці проводиться активна реставраційно-відновлювана робота. Після складних перемовин із братами сусіднього православного Святомиколаївського храму та при допомозі народного депутата України Тараса Кияка іконостас та два вівтарі повертаються 25 січня 1995 року до свого храму. Духовна святиня та архітектурна пам’ятка зайняли своє первинне місце в Соборі Успеня Пресвятої Богородиці.

В 2011 році Буковинці греко-католики святкують 190 років першого та головного храму УГКЦ на Буковині, а разом з ними у душпастирській молитві перед престолом храму моляться преподобні отці Василь Гасинець, Володимир Боровий, Дмитро Винник, Роман Заморський та парох громади отець Валерій Сиротюк.

17 квітня 2006 р.Б. Правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії владика Микола Сімкайло «З огляду на великий територіальний обсяг Коломийсько-Чернівецької єпархії і для покращення адміністративної і душпастирської праці в єпархії» декретом № 27/2 проголосив створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви з осідком у місті Чернівці. До складу Буковинського Вікаріату входили два деканати єпархії: Чернівецький та Вижницький.

12 вересня 2017 року утворилася Чернівецька єпархія УГКЦ, а Собор Успення Пресвятої Богородиці набув статусі кафедрального собору. Чернівецька єпархія заснована шляхом виокремлення її території з Коломийсько-Чернівецької єпархії згідно рішення Синоду Єпископів УГКЦ та потвердженням папою Франциском. Чернівецька єпархія входить до складу Івано-Фраківської митрополії.